Завжди терновий вінець...

Завжди терновий вінець

буде кращий, ніж царська корона.

Завжди величніша путь

на Голгофу, ніж хід тріумфальний.

Так одвіку було

й так воно буде довіку,

поки житимуть люди

і поки ростимуть терни.

Але стане вінцем

лиш тоді плетениця тернова,

коли вільна душею людина

по волі квітчається терном,

тямлячи вищу красу,

ніж та, що кричить на майданах:

«Гей, хто до мене? Ходіть,

я кожному в руки даюся».

Путь на Голгофу велична тоді,

коли тямить людина,

нащо й куди вона йде,

не прагнучи інших тріумфів,

знаючи іншу величність,

ніж ту, що на троні гукає:

«Я з ласки бога цариця,

бо, гляньте, – сиджу на престолі !»

Хто ж без одваги й без волі

на путь заблукався згубливу,

плачучи гірко від болю,

дає себе тернові ранить,

сили не маючи стільки,

аби від тернів боронитись, –

боже, пожальсь тої крові,

що марно колючки напоїть !

Ліпше б вона на обличчі

краскою втіхи заграла,

очі комусь звеселяючи

десь на невинному святі.

                                                                        30.11.1900